Чому коли ти відкриваєшся людині, щиро показуєш всі свої почуття ,тобою починають нехтувати.. такий собі міні-ігнор. Це так обідно..(( Ти даруєш відвертість.. намагаєшся жити щиро і правдиво,без секретів.. а в замін тебе перестають сприймаьт як особистість.
Я не знаю як це сказати.. все складно..

обідно..жаль.. за всі ті класні,щирі хвилини життя ,які ти даруєш людям..а потім вони навіть не згадають,що ти існуєш..(((((((((((
все тупрл...

Цитата Жені "всі носять маски".
- ха-ха-ха-ха!!!
може і так.. але без них ,мабуть,точно не виживеш.. бо якщо ти її і знімаєш,то справжнє твоє "Я" точно нікого не буде цікавити..

Мабуть, людей притягує самий оцей процес відкривання,зняття маски.. а коли її знято - ти ніхто. стаєш беззахисним..................................
теорія Жені - провал. хоча 50\50.
- да, маски є. Але їх не потрібно знімати.
візьми клей-момент і приклей навіки до свого обличчя . і тоді точно не будеш обіжатися на життя і людей.)

і не ображайтеся,що люди з вами закриті.. що вони всі сірі і т.д. Це ви їх робите такими.

Це було так мило з його сторони... Прийти до мене вранці перед парою і поцілувати .
МммМ.. приємний шок)))) (який я згадувала цілий день і ніч і ранок..) бліннннн.. ну коли вже закінчаться ці вихідні)))))))))))))) хочі назад.. до нього.... А-р-р-р... ))))) *сміється*
Цікаво а цей СцуК думає про мене чи ні.... напевно ,що ні. хлопці не настільки емоційні а ніж дівчата...
еххх... *згадую той вечір*
футболка,галстук.. пиво, дрінк) вермішельполита дрінком)))) фільм)) перегляд кіна на одному ліжку)) він хаває + мене кормить)) ггг..)) а потім обійми... його вагання що до обіймів і руки... Мммм.. шо ж то було потім?!... ааа.. я Жені вилила в тарілку з вермішелю дрінк
)) *смачного!)* І потім мому тамагочіку те саме зробила)).. Оо.. пропустила чуть не найголовніше.. коли нікого не було в кімнаті ,він сидів на ліжку і шось переглядав.. чи то хавав.. я не помню.. я стояла ще з повною банкою нон-стопу біля нього.. піднесла банку над йог головою і сказала " Не віриш?"-вірю. а я все одно вилила спеціально йому його на голову))))))))))0 брєт )) повний брєт)) зато було прикольно подивитися на його реакцію)))))-ШОК)))гг
а от коли я знову дрінк вилила на нього.. він встав і з чайника холодною водою - на мене))) типу остудись))))) - помогло)) но не на довго)) через півгодини.. я на спині йому пастою написала "тамаг..." і вилила на нього пиво)) - я сама типу не піду в душ )) отак ми і порозходлися по різним кабінкам)) тільки правда шо він нармально , як всі люди прийняв душ голим) а мені забракло екстріму і я бішла в общій душ в шмотках - від струмінь води) буз рушника, шампуня,мочалки.. заходжу в душ-кімнату.. дєвкі всві голі.. фтикають на мене.. я спокойно вкл воду і в шмотках мокну))) потім попросила шоб хто-сь мені дав свого шампуня))) помила коси)) і потопала так на 6.5 поверх))))) мокра) з мене все капає)))) гг..
блін... я навіть не згадаю зарас всього шо було у хронологічній послідовності) а ще як ми на ліжку лежали)) фтикали на гірлянди)) і говорили з Чебурашкою))))))) БЛІН.. ЦЬОГО БРЄДУ НІХТО КРІМ МЕНЕ НЕ ЗРОЗУМІЄ)) ЛЮДИ ТІЛЬКИ НЕ ПОДУМАЙТЕ ,ЩО Я БУЛА П'ЯНА ЧИ ОБКУРЕНА ЧИ ЩЕ ЧОГОСЬ ТАМ)) просто люблю дуріти)
а ще.. момент кили він говорив по телефону,а я розглядала його риси обличчя.. *як я його язик пальцями ловила))))))* як він мене за пальця кусав))) як ми кричали а-а-а-))) а "а-а-а-аа-а!!" на балконі)))гг і повтікали)) бліінн.. дурдом)) Гггг.. йому довподоби моя попа)))))ггг
як він намагався мене поцілувати)) а я неа))) як я пальця у пиво мачала і в рот)) а е яквін намагався мене зігріти на балконі)) а ще як ми пасту їли)))))))))
потім мене забрала Діана.. і я сказала па-па) і тільки но встигла вийти за поріг,як знову повернулась до нього і почала його цілувати)) * взагаліто я хотіла його просто чмокнути.. але він отак відразу по-дорослому)))))* потім мені Діана читала мораль)) і як я смилася чистити зуби на поверх вище)) а там він мене перестрів)) гг.. сідаю на плитку в коридорі0) чищу зуби..)) паста в роті)) він сідає біля мене)) ржем обоє)) так весело на душі)) потім я йому своєю ж щіткою почистила зубки))) пішли змивати пасту)) я його знову облила водою)) гг))) хотів помститися))) як діти бігали по коридору)))))))))))))))0 *сцука вумний бо став чекати мене поки я сама приду до виходу)))* а потім знову прийшла по мою душу Діана)))))))))))
а потім крики з вікна типу "Луцьк, я люблю тебе))" і "Живи в повну міру))" смс запрошеня з його сторони прийти знову до них. але я вже вчила англійську..((

і потім ранок)) шокуючий ранок.. Діана вже пішал на пари.. дєвкі ще спали)) я з 6-ї ранку вчила англійську *тук-тук* я подумала ,що це Діана повернулася.. а тут опачкі і він заходить)) сміється)) а я розгублена не знаю шо і казати))) привіт) і він підійшов ,щоб мене поцілувати)))))
блііііііінннн.. не можу дочекатися9ї години вечора.. грубо кажучи залишилось ще 20 годин))))))))

falling in love???...

My angel

Кажуть, ангели живуть на небесах ,але я знаю ангела,який жив на землі. Він був моїм ангелом. ТИМ хто мене завжди оберігав,любив, коли я не могла заснути він міцно обіймав мене і цілував у губи. Тоді мої проблеми залишалися позаду , на душі ставало так легко і спокійно, біля серця ставало тепло, відчуття безпеки. Так було би і далі, якби не……

Все почалося з того,коли на мене впала купа проблем, в університеті, мене все діставало,діяло на нерви, вдома мене ніхто не розумів,всі були зайняті у своїх справах, друзі, а вони коли-небуть у мене були?!.. Хоча ні, були! Колись.. до того як я переїхала сюди… Єдине місце де я почувалася добре це була альтанка. Вона знаходилась у нас у дворі, літом була обплетена плющем,від чого здавалася невеличкою закритою темною кімнатою. Мені було затишно там . Ввечері я вилазила через вікно своєї кімнати і тихенько прокрадалася до альтанки і там вже сиділа на кушетці із музикою в наушніках. Це трішки заспокоювало мене від суспільства,яке тільки те і робили,що завдавало болю і наводило іноді своїм безумством на мене страх.. Отож і того вечора так вийшло. Я підходила до бесідки, як ось почула щось біля огорожі, мені стало трішки страшно, адже було вже близько першої ночі, але цікавість взяла своє і я по тихеньку по малу підійшла до місця ,де крик-шум був голоснішим. Ото було здивування ,коли я побачила ,що порушником спокою було звичайне котинятко. Хоча ні воно для мене було не звичайним, принаймні зарас воно для мене далеко не звичайне… Воно залізло на дерево і не могло злісти. Я хотіла його зняти ,але була одна проблема: воно було на дереві сусідського двору. Як би цей двір був би кого небуть іншого я б не вагалася б і залізла і забрала його. А тут .. Про це дім ходили погані слухи, він був у занедбаному стані, у ньому вже давно ніхто не жив, тут сталося якась дуже погана історія,про яку ніхто не хоче говорити і згадувати її, на жаль мені ніхто її не хотів розказувати . Але навіть сам вигляд будинку наводив страх на мене. Але мявчання котика роздирало мені душу і я все ж таки наважалися забрати його звідти,але я вирішила зробити це дуже придуже швидко. Так і було б якби я випадково не скинула драбинку ,коли перелазила. *оуу..шет..!!!* По мені пробіглися мурашки від шуму ,що я здійняла:мало того ,що навкого загавкали собаки,то й зі старого,високого дуба,що також знаходився на «хорошій» території, злетіли ворони і також проявили свою невдоволеність моєю присутністю на їхніх володінях. Отож,я з жахом на очах дійшла до невеличкого молодого деревця,на якому сидів мій маленький плаксун. Я взяла його на руки і пішла до ганку, мені довелось виходити через великі ковані ворота,вони нагадували мені такі ворота ,як у мультиках показують ворота замку. Мене обрадувало те,що хоч ворота були не замкнені. Я вирішила ,що на сьогодні мені досить пригод і пішла до своєї кімнати. Там я накормила котиня і зробиви йому невеличке кубло з одьял ,я лягла спати.

Мене збудив будильник. *оуу.. фак!!* Як я не хотіла вставати!!!.. Але тут пришла мама і сказала,що сніданок вже готовий. Боже,дякую тобі ,що вона котиня не побачила!!!

Я швидко зібралася,закрила свою кімнату ,поснідала і пішла до універу. І знову мені довелося витримати 6 годин пекла!!! Яка ж я була рада,коли повернулася знову до свого коті. В дома нікого не було,тому я вільно ходила по будинку з котиням на руках. Я накормила його на кухні молочком ,взявши його на руки, вішла з ним до альтанки. Там, гладила котика по його гарненькій чисто білій шерсті,воно приємно муркотіло. Я дивилася на те саме дерево ,де я знайшла оце щастя.. Мене здивувала одна річ – всі дерева були зелені,як і має бути в травні. Але те дерево, незважаючи на те ,що було молоде,не ушкоджене, не цвіло,не зеленіло. Я була дуже стомлена і навіть не помітила.як заснула. Я проспала близько 2-3 годин, на вулиці вже сутеніло і тут *А-а-а-а-а..!!!* МОЄ КОТИНЯ!!!!!! Де воно?!. Куди воно ділося?! Воно пропало.( Я почала його шукати,але його ніде не було. «тільки не там!! пліізз» , - подумала я. Невже знову.. мої здогади оправдалися… Після того як я підсприбнула біля паркану, я побачила оце от чудо в обіймах «хорошого будинку» І знову я карапкаюсь по забору за котиням.. Невстигла я підійти до котика,як почула приємний,молодий, хлопчачий голос. Він звав МОГО котю !! О_о Я була в шоці!! Як це так! Хотілося швидко забрати котика і втекти. До тої пори, аж поки я не побачила людину ,яка кликала котика………………….. ВІН вийшов із-за того будинку і не квапливо приближався до мене.. у мене коленки задрожали… язик ,як помер, я не могла промовити ані слова, ані рукою пошевелити. Я чула ,що таке от буває. Але ж не зі мною! Треба було щось робити.. Єдине ,що я змогла зробити так це посміхнутися.. Ото у мене і радості було ,коли я побачила,що і він іде до мене і посміхається.. Здавалося серце зарас вискочить з грудей ,випригне до нього на руки і все.. більше не повернеться..

Він підійшов до мене так близько.. підняв котика до себе на руки і почав його ніжно гладити і промовляти до нього.. «І хто тебе втікати навчив?!.. наступного разу тобі може і не попастися така гарна дівчина і не врятує тебе від ночі!» Далі ,що він почав робити, так це просити у мене вибачення за такого от «негідника».. «Я надіюсь він вам завдав не багато клопоту.. це він вперше так втік.. ».. «Та нічого.. І єдине ,що він мене приніс, так це задоволення..)) з таким красунчиком приємно мати справу і всілякі заботи» і як додаток я усміхнулася) Судячи з того, що він вийшов із-за Цього самого будинку ,я припустила ,що він тут живе. Що навелонна мене шок і кучу питань. Тоді я не втрималася і запитала : «Це ви тут живете?!.. в цьму будинку?!..»

«Ні-ні. Будь ласка давай на Ти» . Я погодилася. .

-Ну ми декілька днів назад переїхалисюди.

- Ми?!. ,перепитала я.

- Ага. Я і мої батьки. Але вони зарас ще у старому нашому будинку, забирають деякі речі. А я ось вже встиг загубити і знову знайти оце от чудо ) До речі я Максім, можна просто Макс. А ти..?..

- Я ***я.

-Дуже приємно..)

-взаємно))

По тихеньку ,по-малу ми перешли на мою територію.. ми сіли у альтанці і про щось говорили.. Я навіть не пам’ятаю про що він мені розповідав.. Для мене сама його присутність не давала мені про що-небуть думати..а ці очі…. Мене просто зводили з розуму.. я не могла в них спокійно дивитися.. вони наче заборонений плід.. Так хочеться.. а коли глянеш у них ,то танеш у них, топишся від неспроможності щось подіяти з собою.. так тривало близько півгодини. Вже і ніч на дворі. Мою безспроможність перервали його слова прощання. Він сказав,що ми завтра обов’язково побачимося.

Я йшла до кімнати переповнена почуттів,серце невгамовно стукало,а руки спітніли ,наче перед екзаменом. Цілу ніч я не спала. А думала про нього. Я закриваю очі,а переді мною його образ , образ досконалості, ангела без крил. Лише на ранок я на півгодинки вздремнула.

*А-а-а-а-а-а-..!!* знову цей проклятий будильник!! «Такс ,ще пару днів і все. Вихідні! » з такою фразою я настроїлала прожити цей день. День був як ніколи довгим!! Тепер ,коли я дома можу знову зустрітися з ним… моє серце стішилося від самої думки,що зарас він знову буде біля мене.. мій ангелочек… Я не гаяла часу переодягнулася ,перекусила щось на кухні і побігла до беседки з надією зустріти його там. Прошло півгодини ,а його ще не було.. Я почала мучити себе думками.. а що як він не прийде.. може щось сталося.. я не витримала і пішла за ним. Дивно.. але тепер коли я заходила на подвір’я цього будинку у мене не було відчуття страху. Я взагалі не думала про це. Як тільки я піднялася по сходинках до дверей,щоб позвонити, як почула знайомий голос.. Це він!!!!!!!! Кликав мене до себе. Я не показуючи своїх емоцій пішла за ним. Він привів мене до стареньких дерев’яних качель. І сказав сідай.Так ми і говорили гойдаючись .. Дивно ,але ми не говорили про своє життя , ми говорили про захід сонця.. Ніколи не думала ,що тепер для мене захід сонця це як одне із 7 чудес світу. Викликає стільки емоцій і захоплення…

Коли я дивилася на захід сонця я впіймала його погляд на собі. Оо.. Боже, це для мене як знак був,що я йому не безразлічна, і у мене є шанс. Але я зробила вигляд ,що цього не помітила і продовжувала дивитися на край палаючої землі. Раптово зазвонив телефон. То була мама.. вона сказала ,щоб я йшла додому..(( Так не хотілося йти…але треба було.. Ми просто по-дружньому обнялись і я пішла додому.

Наступних 2 дня ми не бачились… Було таке відчуття ,наче я ці 2 дня гирі таскала на серці. Коли вже і на третій день я його не бачила, я подумала,що він мабуть поїхав звідси..назавжди. і я розплакалася… чого ж?!.. не знаю.. в пориві сліз я пішла на своє улюблене місце..,альтанка. Я захопила із зобою одьяло і пішла туди. Закутавшись добре одьялом я включила музику і в наушніках слухала ритм,який ненадовго дав мені відчуття спокою. Так я сиділа там до 1-ї години ночі. Аж раптом..

-Яка приємна несподіванка.!! Привіт) Де пропадав?! І Взагалі чому так пізно не спиш?!.))))

- Щось не спиться. Побачив з вікна ,що ти йдеш сюди ,вирішив приєднатися..))

- Ааа.. ясно.. Як там твій котик?.. Запитала я тримаючи усмішку на лиці.

- Та скучає без тебе. Схоже він тебе більше полюбив )))))

- Сідай до мене.. Чи ти так і будеш стояти?!)))))

*Ми двоє засміялися *

Він сів поряд. І запитав мене хто я по знаку зодіаку?!..

- еее… .Телець,- З подивом відповіла я.

-Бачиш оту групу зірок?! Це сузір’я Тельця. Існує легенда ………..

Поки він розповідав мені історію ,я заворожено дивилася на нього.. на його обличчя, очі, губи, міміку,як він намагався передати всі деталі, його емоції… З яким натхненням він показував Зевса і його ненависть. Як від різких рухів його чолка спадала перед очима і трішки заважала. Як від пристрасті блистіли очі, а губки …. І як мені хотілося до них дотронутися своїми………..

На дворі ставало дедалі прохолодніше.. а Макс був лише у футболці.. І всупереч його відмовкам ,що йому не холодно я все ж таки його вкрила своїм одьялом. Отак ми і сиділи удвох до ранку в беседці,накриті одним одьялом , говорили про все на світі.. Зокрема про те ,як важко жити в світі,коли тебе не розуміють.. Я вже була навіпсонна ,як раптом відчула доторк до моєї руки… це була його лодоня.. Він намагався мене взяти за руку… Яке ж це було приємне відчуття.. відчуття тепла його руки. Я повільно хотіла повернути руку зручніше, щоб повністю відчувати його руку. І бути повністю в одному сплетінні. Але він.. як тільки відчув,що я викручують рукою, сприйняв це як знак, що я проти. І забрав свою руку. У мене аж серце тьохнуло він несподіванки. Тоді я набралася сміливості і сама взяла його нормально за руку,як закохані тримаються. У відповідь він великим пальцем легенько потерся об верх моєї руки…

Не знаю.. але пропали будь які слова. Захотілось просто мовчати.. І ми мовчали.. тримались за руки і дивилися на зорі. Боялись змінити цей момент. Він був просто прекрасним..

Яка ж я рада була ,що вже вихідні. І я можу тут продовжувати сидіти.. Але ж батьки.. А що якщо вони помітять ,що мене не має дома… І я зрозуміла,,що як не крути,але якщо я хочу і надалі з Максом бачитись треба розходитись по домам.

Я дивилась на нього близько хвилини і лише тоді сказала,що маю йти..

-Я розумію,сказав він.-Ми ще сьогодні побачимся) вдень!) А то ніч вже минула)

-Ага.

Ми вишли з беседки і я провела його до нашого ганку і вже зібралася йти в будинок. Але він раптово схопив мене за руку і поцілував в губи… і так само раптово зник…

Я мала що згадумати і про, що думати півдня…. Який раптово переріс у полудень. Я вирішила,що вже час вийти ..

Я пішла в парк ,хотіла посидіти в іншій обстановці. І ото ж було для мене сюрпризом,коли мені закрили очі.. не буду казати хто)))))))))))

Ні слова не кажучи, він знову кудись мене повів. Ми пройшли через якісь хащі, огорожі,дроти.. Я поцарапалась об тин.. Мені стало трішки страшно.. Але ж біля мене був він.. Я точно знала,що щоб не сталося він мене захистить.. Потім Макс попросив ,щоб я закрила очі і ми пішли далі. Він тримав мене за руку, вів мене за собою у невідоме для мене раніше місце. Було дуже цікаве відчуття.. страх,цікавість,довіра і лю..

-Все .Ми пришли. Відкривай очі)

Перших 10 секунд я просто стояла і не могла сказати ані слова… Потім мовчки сіла на траву і єдине слово яке у мене пролетіло з вуст це «Я в раю?..»

Ми опинилися на окраєні міста, біля обриву якогось кар’єру. Звідси відкривався чудовий краєвид усього міста. Було видно усі,навіть найдальші, точки нашого міста. Річка ,яка перерізала наше місто навпіл здавалася звиваючою змією. Це все нагадувало картинку із казки. Але дещо в тій картинці було не таким і вже прекрасним.. Серед усієї цієї картини була темна,пасмурна «крапка». Не важко здогадатися ,що це був теперішній будинок Макса..

Хотілося розпитати у нього про його життя, про те звідки він, і чому вони купили іменно цей будинок?!.. адже є ж багато інших ,набагато гарніших будинків.

«Я сюди прихожу ,коли мені важко у житті. Це як 2 виміри життя. От як ти тільки що йшла через перешкоди.. іноді закритими очима.. поранилася.. Але все ж дішла до мети, місця призначеня і залишилася як на мене задоволеною!!))

А тут зовсім інший вимір. Всі образи, всі проблеми зникають, залишаються там..» - він показав рукою на ті самі кущі, дроти.

І справді.. тут було так спокійно,легко на душі, все місто було у мене на руці. Поспіхом, з вогником в очах, я підняла свою руку перед собою , поставила руку так, ніби місто у мене на долоні. Непомітно він приєднався до неї.. ,побачивши мої дії, він зненацька приставив свою руку до моєї . Получилось так ніби ми двоє тримаэмо місто на пополам. Ми усміхнулися один одному і відкинулись назад і поступово лягли на траву. Руки,які щойно тримали місто , об’єднались тепер в одине ціле. На його обличчі сяяла загадкова ,мрійлива посмішка. Другою рукою він гладив мої коси ,накручував пасмо на палець і знову розкручував. Потім підпер цією ж рукою свою голову так, ніби схилився наді мною. І почав прямо дивитися мені в очі. Погля його ангельських голубих оченят зводив мене з розуму і роздирав мою душу на безліч дрібних кусочків. Від такого погляду хотілося кричати від солодкого і приємного болю. Минула хвилина і я була паралізована його отруйним поглядом, назавжди прикована до цієї людини. Було таке відчутя ніби якщо я хоч на хвилинку залишуся одна ,то все – я не виживу.

А тим часом він роз’єднав наші руки,що до цієї пори тримали одна одну в гарячих обіймах. Цією рукою він почав легенько,ніжно пестити по щоці.. *Оohh.. my God!! * Мені не вистачало повітря, я думала,що ще секунда і я самознищусь, бах! І все:зникну з лиця землі. І щоб окончательно мене добити він схиляв свою голову все ближче і ближче до мене.. *Оуу.. фак* Я не думала ,що він таке зробить.. він мабуть з мене знущається…)) він поцілував мене у носик і сказав мені лише «ти така миленька зарас..» і як додаток знову посміхнувся до мене своєю ідеальною посмішкою.. Біленьки, ідеально рівні зубки, і як у пісні співається «..губки бантиком..»

І тут я не витримала… Щоб не з’їсти його всього,чого дуже хотілося, своєю рукою я схилила його голову знову ж таки до себе. Але на цей раз вже я його поцілувала. І не в носик)) Все! В світі у цю мить існулали лише я і він, мій ангел , безкрилий ангел. Мені здалось ,що цього поцілунку і взагалі не було, адже як на мене, він був таким коротким.. Але насправді він тривав близько 2 хвилин. Рука яка була вільна ,розпросталась і так само рефлекторно я вцепилася рукою в траву. Доти поки тривав поцілунок ,трава була зжата в моїй руці. Коли я перестала відчувати його солодкі губи я розплющила очі. Не знаю чому ,але мені було соромно…але ЧОГО ж?!..все так і має бути.. ,я ж люблю його.. і я йому не безразлічна ,мабуть. Поки я мучила себе питаннями він знову нахилився до мене і почав тертися об мене,носиком до носика, ліг ще ближче до мене і обійняв мене за талію.Ми так і пролежали удвох ні слова вже не кажучи хвилин 20. Потім він встав і сказав «Нам пора йти. Твоя мама буде хвилюватись» . Ми почали йти по малу додому. Наші руки знову були разом і так само як тоді боялись роз’єднатись. Ось ми вже пришли до мого будинку. Він мене обійняв поцілував у щоку і сказав «

Солодких снів… І я тебе… Я до тебе завтра найду» і знову цей його незвичайний ,таємничий погляд. І я пішла до себе у кімнату. Я лягла на ліжко і не могла нічого з собою подіяти, я тільки те і робила ,що думала про сьогоднішній день, про нього..а цей погляд…Він моя доля.Я це точно знаю. З такою думкою я заснула. Прокинулася я близько 12-ї ранку, дома вже нікого не було, всі поїхали на роботу, по справах. А прокинулася я від … від.. Макса. Я не знаю як, але він сидів на моєму ліжку і дивився на мене. Я нічого не змогла промовити,крім того як зробити здивований вигляд лиця.

-Ну ти так солодко спала,що я не хотів тебе будити.

- Доброго ранку)) , сказала я.

-І тобі доброго.. До речі це тобі,-Він поклав на моє ліжко одну маленьку,оранжеку китайську троянду.

-Дякую. Будеш чай?!..

Але він відмовився.

Макс:Але я буду не проти кави) .

-Я також)))

І ми обоє засміялись.

-Гаразд.ти одягайся ,а я вже якось найду кухню)) Твої ж батьки наскільки я бачив вже поїхали.;)

-Угу.

-Ну отож все ок)

Він вийшов з кімнати. А я тим часом не знала ,що мені одягнути.. У мене почалася паніка.. І тут таки мені став впригоді мамин подарунок на мій День народження. Середньої довжини спідничка і кофтинка з надписом «I ♥ U»

Хм.. надіюсь йому сподобається… Я швиденько спустилася на перший поверх будинку і ото ж було у мене здивування ,коли я там Макса не знайшла. Я зашла в зал, але і там його не було.. Куди він міг піти?!.. Тоді я ще раз повернулася на кухню. Ні, на кухні його і досі не було. Але на холодильнику крім звичайних щоденних нагадувань був напис був напис червоним маркером, старанно виведена кожна літера,було написано «Йди на аромат кави». Але ж цей запах і так був усюди!!. Тоді я вибрала тактику «Йти туди, де буде найсильніша концентрація аромату кави ». отак я і дійшла до виходу з будинку, до вхідних дверей.. Я вирішила довіритися своєму нюху та й інтуїції і вишла на двір. Інтуіція мене не підвела. Макс сидів у нашій альтанці і тримавши філіжанку запашної кави чекав на мене.

- Ну як, знашла мене)) Молодець.

Потім він почав уважно роздивлятися мене ,мій одяг. Його погляд зупинився на моїй футболці і він сказав «Я тебе також». Я спочатку не вловила суті, про що він говорить. Але коли сама ж глянула туди, то легко у відповідь йому посміхнулася і сказала «Докажи!». На що він сказав «Легко».

Макс поставив чашку на підвіконня альтанки і встав. Підійшов до мене дуже дуже близько ,зняв зі своєї шиї срібний кулончик. Це були невеликі крила, ангельські крила. Макс обійняв мене і прошепотів мені на вушко «Я дарую тобі свої крила. Носи їх завжди з собою і частинка мене завжди буде біля тебе. Вони оберігатимуть тебе від поганих людей.» Він тричі поцілував мене у шию і накінець то це сказав «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ». Від несамовитого щасття очі у мене заплющились. Відкрила я їх лише тоді,коли відчула,що відриваюсь від землі. Макс підняв мене на руки і відніс до альтанки,там посадив мене на лавочку і сам біля мене присів. Обійняв мене за талію, я поклала на його плечі свою голову.

Не знаю звідки і коли вона там взялася,але на підлозі у альтанці валявся кусочок крейди. І це було саме те ,що мені зарас треба було. Я підняла її і написала на підвіконні альтанки слово Доля. Макс побачив, я чуть почервоніла, але за секунду ми обоє засміялись.

Так тривало близько двох тижнів. Все було надзвичайно гарно і чудово, як сон. Від якого я не хотіла просинатися. Я не знаю яким чудом він дізнавався,але коли я була у поганому настрої, він приходив до мене ,хоча я йому нічого не казала , і все погане, всі проблеми зникали, йому варто було лише обійняти мене.. І от одного ранку після такого вечора я проснулася в його обіймах..)) яка ж я була щаслива, вперше я просинаюся в обіймах коханої мені людини. * блін..шет!!!* Я почула ,як мама піднімалася по сходах до мене. Треба було щось швидко зробити, щоб вона не побачила Макса. Оскільки він був одягений,то встиг поцілувати мене і зникнути із кімнати через вікно, по винограднику він спустився на двір. Як тільки но він зник з поля зору кімнати як тут же зайшла мама. Вона покликала мене до сніданку. Я покивала головою і сказала,що зарас прийду. Через 3 години ми знову зустрілись. Я поверталась із магазину, як він йшов мені на зустріч. Він обійняв мене і покружив на своїх руках. І знову таке відчуття , серце огортає тепло і темні краски життя зникають.Оскільки я мала занести пакунки до дому,то ми домовились з ним зустрітися через півходинки у нього в дворі, біля того самого деревця,де я колись знімала котиня. Так і сталося. Я стояла чекала його, аж раптом відчула ,як хтось взяв мене за руку.. Він не перестає мене дивувати…)))

Ми сіли на лавочку ,яка стояла біля цього дерева. Тримаючи мене за руку він почав розповідати мені історію про те, чому це дерево не цвіте. Бо і справді всі дерева навколо зелені ,цвітуть ,а це .. Макс розповів мені історію про те,як колись це саме дерево посадив його прадід ,що це дерево багато років назад цвіло, найгарніше із всіх дерев. Але вже минуло 50 років ,від тоді як воно перестало цвісти. Я відразу запитала чого?!.. Макс відразу змінився на лиці.. і сказав коротку фразу «У цьому домі було скоєно страшний гріх..» Я не стала його більш детальніше розпитувати,оскільки побачила,що він не хоче більше про це говорити.

Я запропунувала піти нам до нього у дім, але він сказав ,що зарас туди не можна. Я не стала наполягати. Тому ми пішли до качель. Ми гойдались.. сміялись.. час летів так швидко..,що я і не зоглянулася,як настала вже ніч. Я вже хотіла іти до дому,як він попросив мене ще на 15 хвилин залишитись.. Ми пересіли до альтанки.

Він тримав мене за руку, і уважно мене розглядав,так як я колись його при першій нашій зустрічі. Я не знала ,що відбувається, але серце чуяло щось не добре, від чого скрипіла гірка струна у душі. Потім він взяв своїми обома руками мої руки. Почав дивитись в очі.. ііііі……. І.. я побачила у нього в очах сльози.. , які він старанно намагався приховати.. і сказав мені такі слова.. «Я люблю тебе,так, як ніхто не любить,люблю більше за все на світі і якби я мав змогу я би все віддав аби побути ще хоча б день з тобою Я знаю,що ти зарас нічого не розумієш, але знай,щоб там не сталося я завжди буду поряд біля тебе, у твоєму серці ,а оці крила зроблені із чистого кохання, любові до тебе. Ти не бійся . Настане день і ми знову будемо разом. Бо ми створені одне для одно. Ти моє життя,яке мені подарували,а тепер знову заберають.. вибач мені моя найдорогоцінніша, найпрекрасніша, найкраща у світі, моя ***я. Я люблю тебе ..» Я не пам’ятаю як я опинилася у себе в кімнаті. Але у пам’яті залишився невеличкий спогад того,як він цілував мене ,коли положив на ліжко.

Наступного дня я не знала ,що робиться зі мною ,але серце так скажено билося,виривалося на волю, боліло і хотіло втекти кудись далеко придалеко,щоб не відчувати таких страждань. Перше,що я зробила це швидко побігла до нього. В його будинок. Я стукала,але ніхто не відкривав. ДЕ МАКС?!!.. де?!.. будь ласка!будь ласка буть дома! Макс!! Макс!!! У мене потекли сльози.. я розревілася.. я не знала ,що мені робити, куди мені бігти?!.. куди йти?!.. Я спробувала відкрити двері будинку,на щастя вони були не замкнені. Усюди було багато пилі, павутиння все було у занедбаному стані це свідчило,про те ,що тут давно ніхто не живе. Я піднялася нагору. «МАКС!!!» але ніхто не відповідав.. Я замітила ,що на старому столі лежала вже дуже давня вирізка з газета. Це була стаття із заголовком «При невідомих обставинах помер вісімнадцятирічний Максим Лавров, син відомого олігарха Олександра Лаврова».

Після того випадку я перестала говорити. Наступних 10 місяців я сиділа кожного вечора перед вікном стискала в руках крила нашого кохання і тихо плакала.

Свого 18-го року життя я так і не діждалася..

Тепер ми знову разом.. час від часу злітаємо на землю аби хоча б 5 хвилин полюбуватись як цвіте наше дерево.