ICQ

I Seek You . Така повнозначна назва нашої коханої аськи)

"Я шукаю тебе"

Вже декілька днів як я читаю книжку Януша Леон Вишневського - "Одиночество в сети".
*Якщо буде час обов'язково прочитайте* І хоча я прочитала лише третину книги,але все більше і більше закохуюсь в цю книгу.. Не буду розповідати про сюжет книги *не хай для вас буде самим цікаво почитати)* , але мене здивувало наскільки спілкування в асьці може змінити життя.. просто звичайне невимушене спілкування може бути цікавим і без звичайного шаблону:
-Превет
-Превет
-Как дела?!
-Нормально.
-А у тебя?
-Тоже.Что делаешь?!... и т.д.


це мені вже настільки набридло..таке відчуття,що інших слів крім цих ніхто більше не знає.. (((
Хотілося б ,щоб люди були більш оргінальні.. *а ще кажуть,що кожна людина індивідум..індивідуальна і по-своєму неповторна..*


А там...зовсім все по-іншому..Можна бігти з посмішкою на роботу тільки заради того,щоб поспілкуватися в асьці з абсолютно незнайомою людиною..Але далі постає питання : На скільки ця людина (з аськи) може вїстися,вклеїтися в твоє реальне життя,на скільки вона здатна його змінити?!.. І це при тому,що закоханості між людьми нема,лише дружба,хоча це і дружбою важко назвати...

Чим більш про це все думаю,тим більше постає перед мною питань. І головне з них :

Чому ти мене шукаєш?! Заради парочки фраз наведених вище?!..
А може не варто себе переконувати в тому,що з цим "номером аськи" буде все зовсім по-іншому.. А може хватить себе обманювати?!!!!!!..........
Може достатньо взагалі мене не шукати.

My angel

Кажуть, ангели живуть на небесах ,але я знаю ангела,який жив на землі. Він був моїм ангелом. ТИМ хто мене завжди оберігав,любив, коли я не могла заснути він міцно обіймав мене і цілував у губи. Тоді мої проблеми залишалися позаду , на душі ставало так легко і спокійно, біля серця ставало тепло, відчуття безпеки. Так було би і далі, якби не……

Все почалося з того,коли на мене впала купа проблем, в університеті, мене все діставало,діяло на нерви, вдома мене ніхто не розумів,всі були зайняті у своїх справах, друзі, а вони коли-небуть у мене були?!.. Хоча ні, були! Колись.. до того як я переїхала сюди… Єдине місце де я почувалася добре це була альтанка. Вона знаходилась у нас у дворі, літом була обплетена плющем,від чого здавалася невеличкою закритою темною кімнатою. Мені було затишно там . Ввечері я вилазила через вікно своєї кімнати і тихенько прокрадалася до альтанки і там вже сиділа на кушетці із музикою в наушніках. Це трішки заспокоювало мене від суспільства,яке тільки те і робили,що завдавало болю і наводило іноді своїм безумством на мене страх.. Отож і того вечора так вийшло. Я підходила до бесідки, як ось почула щось біля огорожі, мені стало трішки страшно, адже було вже близько першої ночі, але цікавість взяла своє і я по тихеньку по малу підійшла до місця ,де крик-шум був голоснішим. Ото було здивування ,коли я побачила ,що порушником спокою було звичайне котинятко. Хоча ні воно для мене було не звичайним, принаймні зарас воно для мене далеко не звичайне… Воно залізло на дерево і не могло злісти. Я хотіла його зняти ,але була одна проблема: воно було на дереві сусідського двору. Як би цей двір був би кого небуть іншого я б не вагалася б і залізла і забрала його. А тут .. Про це дім ходили погані слухи, він був у занедбаному стані, у ньому вже давно ніхто не жив, тут сталося якась дуже погана історія,про яку ніхто не хоче говорити і згадувати її, на жаль мені ніхто її не хотів розказувати . Але навіть сам вигляд будинку наводив страх на мене. Але мявчання котика роздирало мені душу і я все ж таки наважалися забрати його звідти,але я вирішила зробити це дуже придуже швидко. Так і було б якби я випадково не скинула драбинку ,коли перелазила. *оуу..шет..!!!* По мені пробіглися мурашки від шуму ,що я здійняла:мало того ,що навкого загавкали собаки,то й зі старого,високого дуба,що також знаходився на «хорошій» території, злетіли ворони і також проявили свою невдоволеність моєю присутністю на їхніх володінях. Отож,я з жахом на очах дійшла до невеличкого молодого деревця,на якому сидів мій маленький плаксун. Я взяла його на руки і пішла до ганку, мені довелось виходити через великі ковані ворота,вони нагадували мені такі ворота ,як у мультиках показують ворота замку. Мене обрадувало те,що хоч ворота були не замкнені. Я вирішила ,що на сьогодні мені досить пригод і пішла до своєї кімнати. Там я накормила котиня і зробиви йому невеличке кубло з одьял ,я лягла спати.

Мене збудив будильник. *оуу.. фак!!* Як я не хотіла вставати!!!.. Але тут пришла мама і сказала,що сніданок вже готовий. Боже,дякую тобі ,що вона котиня не побачила!!!

Я швидко зібралася,закрила свою кімнату ,поснідала і пішла до універу. І знову мені довелося витримати 6 годин пекла!!! Яка ж я була рада,коли повернулася знову до свого коті. В дома нікого не було,тому я вільно ходила по будинку з котиням на руках. Я накормила його на кухні молочком ,взявши його на руки, вішла з ним до альтанки. Там, гладила котика по його гарненькій чисто білій шерсті,воно приємно муркотіло. Я дивилася на те саме дерево ,де я знайшла оце щастя.. Мене здивувала одна річ – всі дерева були зелені,як і має бути в травні. Але те дерево, незважаючи на те ,що було молоде,не ушкоджене, не цвіло,не зеленіло. Я була дуже стомлена і навіть не помітила.як заснула. Я проспала близько 2-3 годин, на вулиці вже сутеніло і тут *А-а-а-а-а..!!!* МОЄ КОТИНЯ!!!!!! Де воно?!. Куди воно ділося?! Воно пропало.( Я почала його шукати,але його ніде не було. «тільки не там!! пліізз» , - подумала я. Невже знову.. мої здогади оправдалися… Після того як я підсприбнула біля паркану, я побачила оце от чудо в обіймах «хорошого будинку» І знову я карапкаюсь по забору за котиням.. Невстигла я підійти до котика,як почула приємний,молодий, хлопчачий голос. Він звав МОГО котю !! О_о Я була в шоці!! Як це так! Хотілося швидко забрати котика і втекти. До тої пори, аж поки я не побачила людину ,яка кликала котика………………….. ВІН вийшов із-за того будинку і не квапливо приближався до мене.. у мене коленки задрожали… язик ,як помер, я не могла промовити ані слова, ані рукою пошевелити. Я чула ,що таке от буває. Але ж не зі мною! Треба було щось робити.. Єдине ,що я змогла зробити так це посміхнутися.. Ото у мене і радості було ,коли я побачила,що і він іде до мене і посміхається.. Здавалося серце зарас вискочить з грудей ,випригне до нього на руки і все.. більше не повернеться..

Він підійшов до мене так близько.. підняв котика до себе на руки і почав його ніжно гладити і промовляти до нього.. «І хто тебе втікати навчив?!.. наступного разу тобі може і не попастися така гарна дівчина і не врятує тебе від ночі!» Далі ,що він почав робити, так це просити у мене вибачення за такого от «негідника».. «Я надіюсь він вам завдав не багато клопоту.. це він вперше так втік.. ».. «Та нічого.. І єдине ,що він мене приніс, так це задоволення..)) з таким красунчиком приємно мати справу і всілякі заботи» і як додаток я усміхнулася) Судячи з того, що він вийшов із-за Цього самого будинку ,я припустила ,що він тут живе. Що навелонна мене шок і кучу питань. Тоді я не втрималася і запитала : «Це ви тут живете?!.. в цьму будинку?!..»

«Ні-ні. Будь ласка давай на Ти» . Я погодилася. .

-Ну ми декілька днів назад переїхалисюди.

- Ми?!. ,перепитала я.

- Ага. Я і мої батьки. Але вони зарас ще у старому нашому будинку, забирають деякі речі. А я ось вже встиг загубити і знову знайти оце от чудо ) До речі я Максім, можна просто Макс. А ти..?..

- Я ***я.

-Дуже приємно..)

-взаємно))

По тихеньку ,по-малу ми перешли на мою територію.. ми сіли у альтанці і про щось говорили.. Я навіть не пам’ятаю про що він мені розповідав.. Для мене сама його присутність не давала мені про що-небуть думати..а ці очі…. Мене просто зводили з розуму.. я не могла в них спокійно дивитися.. вони наче заборонений плід.. Так хочеться.. а коли глянеш у них ,то танеш у них, топишся від неспроможності щось подіяти з собою.. так тривало близько півгодини. Вже і ніч на дворі. Мою безспроможність перервали його слова прощання. Він сказав,що ми завтра обов’язково побачимося.

Я йшла до кімнати переповнена почуттів,серце невгамовно стукало,а руки спітніли ,наче перед екзаменом. Цілу ніч я не спала. А думала про нього. Я закриваю очі,а переді мною його образ , образ досконалості, ангела без крил. Лише на ранок я на півгодинки вздремнула.

*А-а-а-а-а-а-..!!* знову цей проклятий будильник!! «Такс ,ще пару днів і все. Вихідні! » з такою фразою я настроїлала прожити цей день. День був як ніколи довгим!! Тепер ,коли я дома можу знову зустрітися з ним… моє серце стішилося від самої думки,що зарас він знову буде біля мене.. мій ангелочек… Я не гаяла часу переодягнулася ,перекусила щось на кухні і побігла до беседки з надією зустріти його там. Прошло півгодини ,а його ще не було.. Я почала мучити себе думками.. а що як він не прийде.. може щось сталося.. я не витримала і пішла за ним. Дивно.. але тепер коли я заходила на подвір’я цього будинку у мене не було відчуття страху. Я взагалі не думала про це. Як тільки я піднялася по сходинках до дверей,щоб позвонити, як почула знайомий голос.. Це він!!!!!!!! Кликав мене до себе. Я не показуючи своїх емоцій пішла за ним. Він привів мене до стареньких дерев’яних качель. І сказав сідай.Так ми і говорили гойдаючись .. Дивно ,але ми не говорили про своє життя , ми говорили про захід сонця.. Ніколи не думала ,що тепер для мене захід сонця це як одне із 7 чудес світу. Викликає стільки емоцій і захоплення…

Коли я дивилася на захід сонця я впіймала його погляд на собі. Оо.. Боже, це для мене як знак був,що я йому не безразлічна, і у мене є шанс. Але я зробила вигляд ,що цього не помітила і продовжувала дивитися на край палаючої землі. Раптово зазвонив телефон. То була мама.. вона сказала ,щоб я йшла додому..(( Так не хотілося йти…але треба було.. Ми просто по-дружньому обнялись і я пішла додому.

Наступних 2 дня ми не бачились… Було таке відчуття ,наче я ці 2 дня гирі таскала на серці. Коли вже і на третій день я його не бачила, я подумала,що він мабуть поїхав звідси..назавжди. і я розплакалася… чого ж?!.. не знаю.. в пориві сліз я пішла на своє улюблене місце..,альтанка. Я захопила із зобою одьяло і пішла туди. Закутавшись добре одьялом я включила музику і в наушніках слухала ритм,який ненадовго дав мені відчуття спокою. Так я сиділа там до 1-ї години ночі. Аж раптом..

-Яка приємна несподіванка.!! Привіт) Де пропадав?! І Взагалі чому так пізно не спиш?!.))))

- Щось не спиться. Побачив з вікна ,що ти йдеш сюди ,вирішив приєднатися..))

- Ааа.. ясно.. Як там твій котик?.. Запитала я тримаючи усмішку на лиці.

- Та скучає без тебе. Схоже він тебе більше полюбив )))))

- Сідай до мене.. Чи ти так і будеш стояти?!)))))

*Ми двоє засміялися *

Він сів поряд. І запитав мене хто я по знаку зодіаку?!..

- еее… .Телець,- З подивом відповіла я.

-Бачиш оту групу зірок?! Це сузір’я Тельця. Існує легенда ………..

Поки він розповідав мені історію ,я заворожено дивилася на нього.. на його обличчя, очі, губи, міміку,як він намагався передати всі деталі, його емоції… З яким натхненням він показував Зевса і його ненависть. Як від різких рухів його чолка спадала перед очима і трішки заважала. Як від пристрасті блистіли очі, а губки …. І як мені хотілося до них дотронутися своїми………..

На дворі ставало дедалі прохолодніше.. а Макс був лише у футболці.. І всупереч його відмовкам ,що йому не холодно я все ж таки його вкрила своїм одьялом. Отак ми і сиділи удвох до ранку в беседці,накриті одним одьялом , говорили про все на світі.. Зокрема про те ,як важко жити в світі,коли тебе не розуміють.. Я вже була навіпсонна ,як раптом відчула доторк до моєї руки… це була його лодоня.. Він намагався мене взяти за руку… Яке ж це було приємне відчуття.. відчуття тепла його руки. Я повільно хотіла повернути руку зручніше, щоб повністю відчувати його руку. І бути повністю в одному сплетінні. Але він.. як тільки відчув,що я викручують рукою, сприйняв це як знак, що я проти. І забрав свою руку. У мене аж серце тьохнуло він несподіванки. Тоді я набралася сміливості і сама взяла його нормально за руку,як закохані тримаються. У відповідь він великим пальцем легенько потерся об верх моєї руки…

Не знаю.. але пропали будь які слова. Захотілось просто мовчати.. І ми мовчали.. тримались за руки і дивилися на зорі. Боялись змінити цей момент. Він був просто прекрасним..

Яка ж я рада була ,що вже вихідні. І я можу тут продовжувати сидіти.. Але ж батьки.. А що якщо вони помітять ,що мене не має дома… І я зрозуміла,,що як не крути,але якщо я хочу і надалі з Максом бачитись треба розходитись по домам.

Я дивилась на нього близько хвилини і лише тоді сказала,що маю йти..

-Я розумію,сказав він.-Ми ще сьогодні побачимся) вдень!) А то ніч вже минула)

-Ага.

Ми вишли з беседки і я провела його до нашого ганку і вже зібралася йти в будинок. Але він раптово схопив мене за руку і поцілував в губи… і так само раптово зник…

Я мала що згадумати і про, що думати півдня…. Який раптово переріс у полудень. Я вирішила,що вже час вийти ..

Я пішла в парк ,хотіла посидіти в іншій обстановці. І ото ж було для мене сюрпризом,коли мені закрили очі.. не буду казати хто)))))))))))

Ні слова не кажучи, він знову кудись мене повів. Ми пройшли через якісь хащі, огорожі,дроти.. Я поцарапалась об тин.. Мені стало трішки страшно.. Але ж біля мене був він.. Я точно знала,що щоб не сталося він мене захистить.. Потім Макс попросив ,щоб я закрила очі і ми пішли далі. Він тримав мене за руку, вів мене за собою у невідоме для мене раніше місце. Було дуже цікаве відчуття.. страх,цікавість,довіра і лю..

-Все .Ми пришли. Відкривай очі)

Перших 10 секунд я просто стояла і не могла сказати ані слова… Потім мовчки сіла на траву і єдине слово яке у мене пролетіло з вуст це «Я в раю?..»

Ми опинилися на окраєні міста, біля обриву якогось кар’єру. Звідси відкривався чудовий краєвид усього міста. Було видно усі,навіть найдальші, точки нашого міста. Річка ,яка перерізала наше місто навпіл здавалася звиваючою змією. Це все нагадувало картинку із казки. Але дещо в тій картинці було не таким і вже прекрасним.. Серед усієї цієї картини була темна,пасмурна «крапка». Не важко здогадатися ,що це був теперішній будинок Макса..

Хотілося розпитати у нього про його життя, про те звідки він, і чому вони купили іменно цей будинок?!.. адже є ж багато інших ,набагато гарніших будинків.

«Я сюди прихожу ,коли мені важко у житті. Це як 2 виміри життя. От як ти тільки що йшла через перешкоди.. іноді закритими очима.. поранилася.. Але все ж дішла до мети, місця призначеня і залишилася як на мене задоволеною!!))

А тут зовсім інший вимір. Всі образи, всі проблеми зникають, залишаються там..» - він показав рукою на ті самі кущі, дроти.

І справді.. тут було так спокійно,легко на душі, все місто було у мене на руці. Поспіхом, з вогником в очах, я підняла свою руку перед собою , поставила руку так, ніби місто у мене на долоні. Непомітно він приєднався до неї.. ,побачивши мої дії, він зненацька приставив свою руку до моєї . Получилось так ніби ми двоє тримаэмо місто на пополам. Ми усміхнулися один одному і відкинулись назад і поступово лягли на траву. Руки,які щойно тримали місто , об’єднались тепер в одине ціле. На його обличчі сяяла загадкова ,мрійлива посмішка. Другою рукою він гладив мої коси ,накручував пасмо на палець і знову розкручував. Потім підпер цією ж рукою свою голову так, ніби схилився наді мною. І почав прямо дивитися мені в очі. Погля його ангельських голубих оченят зводив мене з розуму і роздирав мою душу на безліч дрібних кусочків. Від такого погляду хотілося кричати від солодкого і приємного болю. Минула хвилина і я була паралізована його отруйним поглядом, назавжди прикована до цієї людини. Було таке відчутя ніби якщо я хоч на хвилинку залишуся одна ,то все – я не виживу.

А тим часом він роз’єднав наші руки,що до цієї пори тримали одна одну в гарячих обіймах. Цією рукою він почав легенько,ніжно пестити по щоці.. *Оohh.. my God!! * Мені не вистачало повітря, я думала,що ще секунда і я самознищусь, бах! І все:зникну з лиця землі. І щоб окончательно мене добити він схиляв свою голову все ближче і ближче до мене.. *Оуу.. фак* Я не думала ,що він таке зробить.. він мабуть з мене знущається…)) він поцілував мене у носик і сказав мені лише «ти така миленька зарас..» і як додаток знову посміхнувся до мене своєю ідеальною посмішкою.. Біленьки, ідеально рівні зубки, і як у пісні співається «..губки бантиком..»

І тут я не витримала… Щоб не з’їсти його всього,чого дуже хотілося, своєю рукою я схилила його голову знову ж таки до себе. Але на цей раз вже я його поцілувала. І не в носик)) Все! В світі у цю мить існулали лише я і він, мій ангел , безкрилий ангел. Мені здалось ,що цього поцілунку і взагалі не було, адже як на мене, він був таким коротким.. Але насправді він тривав близько 2 хвилин. Рука яка була вільна ,розпросталась і так само рефлекторно я вцепилася рукою в траву. Доти поки тривав поцілунок ,трава була зжата в моїй руці. Коли я перестала відчувати його солодкі губи я розплющила очі. Не знаю чому ,але мені було соромно…але ЧОГО ж?!..все так і має бути.. ,я ж люблю його.. і я йому не безразлічна ,мабуть. Поки я мучила себе питаннями він знову нахилився до мене і почав тертися об мене,носиком до носика, ліг ще ближче до мене і обійняв мене за талію.Ми так і пролежали удвох ні слова вже не кажучи хвилин 20. Потім він встав і сказав «Нам пора йти. Твоя мама буде хвилюватись» . Ми почали йти по малу додому. Наші руки знову були разом і так само як тоді боялись роз’єднатись. Ось ми вже пришли до мого будинку. Він мене обійняв поцілував у щоку і сказав «

Солодких снів… І я тебе… Я до тебе завтра найду» і знову цей його незвичайний ,таємничий погляд. І я пішла до себе у кімнату. Я лягла на ліжко і не могла нічого з собою подіяти, я тільки те і робила ,що думала про сьогоднішній день, про нього..а цей погляд…Він моя доля.Я це точно знаю. З такою думкою я заснула. Прокинулася я близько 12-ї ранку, дома вже нікого не було, всі поїхали на роботу, по справах. А прокинулася я від … від.. Макса. Я не знаю як, але він сидів на моєму ліжку і дивився на мене. Я нічого не змогла промовити,крім того як зробити здивований вигляд лиця.

-Ну ти так солодко спала,що я не хотів тебе будити.

- Доброго ранку)) , сказала я.

-І тобі доброго.. До речі це тобі,-Він поклав на моє ліжко одну маленьку,оранжеку китайську троянду.

-Дякую. Будеш чай?!..

Але він відмовився.

Макс:Але я буду не проти кави) .

-Я також)))

І ми обоє засміялись.

-Гаразд.ти одягайся ,а я вже якось найду кухню)) Твої ж батьки наскільки я бачив вже поїхали.;)

-Угу.

-Ну отож все ок)

Він вийшов з кімнати. А я тим часом не знала ,що мені одягнути.. У мене почалася паніка.. І тут таки мені став впригоді мамин подарунок на мій День народження. Середньої довжини спідничка і кофтинка з надписом «I ♥ U»

Хм.. надіюсь йому сподобається… Я швиденько спустилася на перший поверх будинку і ото ж було у мене здивування ,коли я там Макса не знайшла. Я зашла в зал, але і там його не було.. Куди він міг піти?!.. Тоді я ще раз повернулася на кухню. Ні, на кухні його і досі не було. Але на холодильнику крім звичайних щоденних нагадувань був напис був напис червоним маркером, старанно виведена кожна літера,було написано «Йди на аромат кави». Але ж цей запах і так був усюди!!. Тоді я вибрала тактику «Йти туди, де буде найсильніша концентрація аромату кави ». отак я і дійшла до виходу з будинку, до вхідних дверей.. Я вирішила довіритися своєму нюху та й інтуїції і вишла на двір. Інтуіція мене не підвела. Макс сидів у нашій альтанці і тримавши філіжанку запашної кави чекав на мене.

- Ну як, знашла мене)) Молодець.

Потім він почав уважно роздивлятися мене ,мій одяг. Його погляд зупинився на моїй футболці і він сказав «Я тебе також». Я спочатку не вловила суті, про що він говорить. Але коли сама ж глянула туди, то легко у відповідь йому посміхнулася і сказала «Докажи!». На що він сказав «Легко».

Макс поставив чашку на підвіконня альтанки і встав. Підійшов до мене дуже дуже близько ,зняв зі своєї шиї срібний кулончик. Це були невеликі крила, ангельські крила. Макс обійняв мене і прошепотів мені на вушко «Я дарую тобі свої крила. Носи їх завжди з собою і частинка мене завжди буде біля тебе. Вони оберігатимуть тебе від поганих людей.» Він тричі поцілував мене у шию і накінець то це сказав «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ». Від несамовитого щасття очі у мене заплющились. Відкрила я їх лише тоді,коли відчула,що відриваюсь від землі. Макс підняв мене на руки і відніс до альтанки,там посадив мене на лавочку і сам біля мене присів. Обійняв мене за талію, я поклала на його плечі свою голову.

Не знаю звідки і коли вона там взялася,але на підлозі у альтанці валявся кусочок крейди. І це було саме те ,що мені зарас треба було. Я підняла її і написала на підвіконні альтанки слово Доля. Макс побачив, я чуть почервоніла, але за секунду ми обоє засміялись.

Так тривало близько двох тижнів. Все було надзвичайно гарно і чудово, як сон. Від якого я не хотіла просинатися. Я не знаю яким чудом він дізнавався,але коли я була у поганому настрої, він приходив до мене ,хоча я йому нічого не казала , і все погане, всі проблеми зникали, йому варто було лише обійняти мене.. І от одного ранку після такого вечора я проснулася в його обіймах..)) яка ж я була щаслива, вперше я просинаюся в обіймах коханої мені людини. * блін..шет!!!* Я почула ,як мама піднімалася по сходах до мене. Треба було щось швидко зробити, щоб вона не побачила Макса. Оскільки він був одягений,то встиг поцілувати мене і зникнути із кімнати через вікно, по винограднику він спустився на двір. Як тільки но він зник з поля зору кімнати як тут же зайшла мама. Вона покликала мене до сніданку. Я покивала головою і сказала,що зарас прийду. Через 3 години ми знову зустрілись. Я поверталась із магазину, як він йшов мені на зустріч. Він обійняв мене і покружив на своїх руках. І знову таке відчуття , серце огортає тепло і темні краски життя зникають.Оскільки я мала занести пакунки до дому,то ми домовились з ним зустрітися через півходинки у нього в дворі, біля того самого деревця,де я колись знімала котиня. Так і сталося. Я стояла чекала його, аж раптом відчула ,як хтось взяв мене за руку.. Він не перестає мене дивувати…)))

Ми сіли на лавочку ,яка стояла біля цього дерева. Тримаючи мене за руку він почав розповідати мені історію про те, чому це дерево не цвіте. Бо і справді всі дерева навколо зелені ,цвітуть ,а це .. Макс розповів мені історію про те,як колись це саме дерево посадив його прадід ,що це дерево багато років назад цвіло, найгарніше із всіх дерев. Але вже минуло 50 років ,від тоді як воно перестало цвісти. Я відразу запитала чого?!.. Макс відразу змінився на лиці.. і сказав коротку фразу «У цьому домі було скоєно страшний гріх..» Я не стала його більш детальніше розпитувати,оскільки побачила,що він не хоче більше про це говорити.

Я запропунувала піти нам до нього у дім, але він сказав ,що зарас туди не можна. Я не стала наполягати. Тому ми пішли до качель. Ми гойдались.. сміялись.. час летів так швидко..,що я і не зоглянулася,як настала вже ніч. Я вже хотіла іти до дому,як він попросив мене ще на 15 хвилин залишитись.. Ми пересіли до альтанки.

Він тримав мене за руку, і уважно мене розглядав,так як я колись його при першій нашій зустрічі. Я не знала ,що відбувається, але серце чуяло щось не добре, від чого скрипіла гірка струна у душі. Потім він взяв своїми обома руками мої руки. Почав дивитись в очі.. ііііі……. І.. я побачила у нього в очах сльози.. , які він старанно намагався приховати.. і сказав мені такі слова.. «Я люблю тебе,так, як ніхто не любить,люблю більше за все на світі і якби я мав змогу я би все віддав аби побути ще хоча б день з тобою Я знаю,що ти зарас нічого не розумієш, але знай,щоб там не сталося я завжди буду поряд біля тебе, у твоєму серці ,а оці крила зроблені із чистого кохання, любові до тебе. Ти не бійся . Настане день і ми знову будемо разом. Бо ми створені одне для одно. Ти моє життя,яке мені подарували,а тепер знову заберають.. вибач мені моя найдорогоцінніша, найпрекрасніша, найкраща у світі, моя ***я. Я люблю тебе ..» Я не пам’ятаю як я опинилася у себе в кімнаті. Але у пам’яті залишився невеличкий спогад того,як він цілував мене ,коли положив на ліжко.

Наступного дня я не знала ,що робиться зі мною ,але серце так скажено билося,виривалося на волю, боліло і хотіло втекти кудись далеко придалеко,щоб не відчувати таких страждань. Перше,що я зробила це швидко побігла до нього. В його будинок. Я стукала,але ніхто не відкривав. ДЕ МАКС?!!.. де?!.. будь ласка!будь ласка буть дома! Макс!! Макс!!! У мене потекли сльози.. я розревілася.. я не знала ,що мені робити, куди мені бігти?!.. куди йти?!.. Я спробувала відкрити двері будинку,на щастя вони були не замкнені. Усюди було багато пилі, павутиння все було у занедбаному стані це свідчило,про те ,що тут давно ніхто не живе. Я піднялася нагору. «МАКС!!!» але ніхто не відповідав.. Я замітила ,що на старому столі лежала вже дуже давня вирізка з газета. Це була стаття із заголовком «При невідомих обставинах помер вісімнадцятирічний Максим Лавров, син відомого олігарха Олександра Лаврова».

Після того випадку я перестала говорити. Наступних 10 місяців я сиділа кожного вечора перед вікном стискала в руках крила нашого кохання і тихо плакала.

Свого 18-го року життя я так і не діждалася..

Тепер ми знову разом.. час від часу злітаємо на землю аби хоча б 5 хвилин полюбуватись як цвіте наше дерево.

Ніколи не мішайте напоїв!!

Бліннннн.................... Ёпт! ніколи не думала,що будун може затриматись так надовго.......
Мало того ,що всю ніч прокрутилася в ліжку ,бо не могла заснути,так щей з 3 ночі взагалі не спала. отож лежала і 5 годин поспіль читала книжку на телефоні)) *п.с. обов'язково почитайте "Оденочество сети" !! я ще її недочитала,але все мені там дуже подобається))*
Отож читала я читала.. спати не хочеться.. тошнить..сушняк.. перед очима пливе..)) читаю..))
проснулася..зробила англійську.. потопала на англійську..похавала.. *чуть не стошніло* весь день була всім недовольна*бо всі мене дратують.. вопше нах так кричати?!!!!!!!!!!!!!!!!!* тошнить.... Ох..майн Гот....
пришла додому лягдла спати в 3 дня .Проснулася - 9 вечора. )) Сижу читаю книжку.. Хочу їсти - не буду - тошнить. Читаю книжку.. випила чай..-тошнить..-сушить.))

Епт.. шо не кажіть,але водки більш ні грама в рот)) *цікаво,то мабуть,була пальонка))) бо пиво,шампанське,вино і водка не могли такого зробити)))))))))*

Після ЗНО або прошу до столу )

ну от я вже і написала матьошу... Скажу правду -було тупо. Декілька людей вишли з аудиторії через 30 хвилин після початку тестування. Я ж писала до останнього . Люди старанно готувались *шпори мав ,майже,кожен)))* , інструктори вроді як були нормальні. *Списати можна було ..але не варто!! Краще не ризикувати.. -Бо вильот з аудиторії і здача на наступний рік - це не круто* Надіюсь,що зробила правильно.. Кароче............... я не хочу згадувати.......... На кінець скажу в декількох словах:
просинаєшся за годину до того як має будильник прозвеніти (ранок)
весь ранок на нервах..
ходиш з кучами листочків,шпор, все повторяєш *з надією ,що хоть шось попадеться і ти будеш знати ,як його робити*
апетиту вранці ніякого немає... (але тобі насильно втира.ть ,що треба поїсти!!) отож поїси через силу і в АД.
там , на пункті тестування, гуртом зі всіма веселіше і спокійніше ,всі один одному :удачі,ні пуха, ні пера, к чёрту)) *бо вдома оце : заспокойся,все буде добре,ти все знаєш - ДУЖЕ бісить!!!!!!*
Коли тест вже почався,то розумієш,як там в пісні СПЛІН - "..вихода нет.." ))
Дивишся на ті бланки квадратними очима.. і улибаєшся до всіх розуміючи ,що це вже ВОНО почалося!! Коли 1.5 години минуло,розумієш,що вже пора згортати 1-й рівень і кінець кінцем починати 2-й ..
а там - починаєш робити ,а не виходить нічого..різні відповіді.. і все тебе починає бісити..
коли залишається 1 година до кінця.Ти розумієш,що пора виходити на фінішну пряму,але ти не можеш,бо ще 3-й рівень тре.. + задачі перевірити.. ,а БЛАНК!!!і тут паніка.. хаотично заповняєш бланк *кароче морской бой ;)*
А час ,що залишився іде на геометрію,задачу.

І кінець : виходиш зі школи,як свіжо зварений овоч )))))))))))))
Прошу до столу )

До тестування залишилося 11 годин

Таке відчуття ,що моя голова зарас взірветься... якась перевтома..*ага..від того ,що ніх не помниш,ніх не наєш* Все так тебе виснажує.. На данний період ,щоденний процес -готування чаю, доводить мене до стану "патєря пульса" .. А думки про завтрашній день все частіше і больніше б'ють по мозку і доводять мене до головного болю.
Як же це все мені набридло..Все настільки важке.. Навіть не настільки фізично,як морально це важко перенести. *Хоча фізично це тож важко..*
Таке відчуття,що ще декілька рядків з математики і твоя голова взірветься,як той надувний шар. Ще один погляд на зошит з матем. і впадеш та не встанеш..
Але крім матем. попереду ще багато чого,що треба пережити . Це і :
ОСТАННІЙ дзвоник ;
ЗНО з англ мови;
екзамен з біології
екзамен з інформатики
доздача контрольних ,книжок,обхідний лист;
випускний вечір
подати документи на вступ

А потім.... а потім нічого.. 2 місяці перерви і знову те саме,тільки в 2 рази швидшому темпі *ну звісно ж ,якщо я поступлю*

Знаєте, але іноді проскакує думка про те,що я буду робити після того,як поздаю всі тести і всі томі подібні фігні.. *ДоОоО.. надо це отметить*


Ну так буде перших декілька тижнів днів *ну..ладно ладно.. 1-2 дня))*
А потім будемо братися до свого улюбленого заняття :

тестування

Завтра в мене ЗНО з математики. (( Протягом тижня відчувала як насувається шось страшне.. І от - завтра воно прийде((
Впевненості в собі як на мінімум, боюся на максимум..
В голові повний бардак. Кучу формул треба ще вивчити.. І стопка зошитів з репетиторства ,яку треба переглянути , і шось ше повторити.. Блін..як же хочеться ,щоб завдання були легкі і я знала як їх ПРАВИЛЬНО робити.. Я перед тестом з мови так не жахалася ,як перед матьошою..((
*Вбила б ту людину,як придумала тестування.. (не хай би сам спробував пройти через е все..) *
Ай.. вип'ю чаю,заспокоюсь,довчу формули,піду на матьошу,зроблю шпору.. ляжу спати ..і здам добре тест. *чуть не реву.. блінн... *

Історія "Game over"

Як я вже і казала в інфі про себе ,я іноді себе уявляю письменницею *Ну знаєте, Муз приходить і поєхало-понєслось* .Вже декілька історій написала (і декілька вже встигла стерти на завжди *тепер жалію про це*) Мої друзі це читали, сказали ,що класно і їм сподобалося. *хоча фіг його знає чи вони це сказали із ввічливості ,а може і правда..* Отож,хотілось би дізнатися думку про свої міні-твори і від інших людей. Надіюсь ви наберетеся терпіння і прочитаєте все докінця. Отож, запасайтеся поп-корном ,терпінням і вмощуйтесь по-зручніше .

GAME OVER

Вбий мене!! Забери мою душу і тіло! Але не примушуй мене дивитися ,як ти цілуєш її , а кажеш ,що любиш мене!

Я більше тобі не вірю!

Хочеш я відкрию тобі секрет?!..

Через годину ти станеш вільним , як і я колись була…..

Аж поки не з’явився ти! Ти ! Це ти зруйнував моє життя!! Через тебе я перестала дихати вільно ,а кров в моїх жилах тече холодна!! Ха-ха-ха..! Боїшся?!... Ні , не треба.. Це не боляче.. Принаймні вона так казала.. ти ще не здогадався про кого я кажу?!.. Ні..?!..Подумай гарненько… Це та яку ти щоночі обіймаєш, щоранку цілуєш хмммм.. хоча ні, правильніше було б сказати обіймав! Да-да.. це вона.. Судячи з твого виразу обличчя ,ти здогадався про кого я кажу. Але не хвилюйся все вже позаду.. Тобі не доведеться її вбивати.. Я це за тебе зробила.. Думаєш я ненормальна?!!!.. НЕ СМІЙ ТАК ДУМАТИ!! НЕ СМІЙ!!!! Тобі ніхто не давав такого права!!! Це ти винен!! Ти мене зробив такою,якою я тепер!! Знаєш,а це навіть добре ,що так вийшло..

До тебе моє життя було якимось сірим.. звичайним чи що… Кожний день одні й ті ж самі обличчя. День за днем та сама чорно-біла маска на лиці. Все таки ти мій подарунок долі.. Жаль,що подарункові не судилося дограти свою гру до кінця.. Бо тепер - я диктую правила!.. Колись ти казав,що настане такий час коли ми будемо разом.. Але я стомилася чекати поки ти нап’єшся моєї крові і викинеш мене на смітник як і всіх попередніх ляльок барбі. Не думав?!.. Не гадав ,що я розгадаю твою гру ?!. Але я змогла випутатися з твого павутиння кохання. Правда,признаюся це було трішки важко.. Важко було скинути маску-довіри,яку я носила стільки часу. Та ти забув ,що в такі грі ,як ЛафФ не має кнопочки PAUSE , не має Rapit. – Односторонній процес . Хочеш вийти?!.. Неа.. ні ,хлопчику мій, тепер ти вийдеш лише за умови GAME OVER. . ТИ НЕ ХВИЛЮЙСЯ,ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ.

Хм… Пізнаєш?!.. Твої слова.

І ще одне. Кожної неділі ти мене питав, яка моя мрія. А я тобі ніколи не відповідала.. принаймні не казала правди. А знаєш чому?!.. Тому ,що тоді б вона ніколи не здійснилася б!!!!!!!! Моя мрія – ВБИТИ ТЕБЕ!! Повільно і болісно..!! Так як і ти позбавляв мене кожного дня на життя з тобою. Але тепер я вбиваю двох зайців одразу.. Я маю і тебе і здійснення своєї мрії. От бачиш як все іноді буває.

Цццсссс… не тремти так. Страх тобі не личить. Краще розслабся і отримай задоволення!!

От бачиш цей ніж. Він зроблений на замовлення.. На ньому викарбовано наші імена. Я тобі дам змогу самому ж і спробувати його гостроту.

Больно?!.. ну вибач.. Через хвилину спробую занурити ніж в твою долонь глибше і сильніше. Майстер не збрехав, він такий же гострий як і твої слова які ти так солодко мені шепотів на вушко після сексу.

Все ! Досить гратися з тобою! Приступимо до діла..

З чого почнемо?!.. З горлянки чи може залишити тобі на пам’ять свій автограф на спині?!.. ні.. Придумала.. Зробимо подорож по твоєму тілу.. Тим більше,що таким гарним ми бачимо його востаннє.

Навіщо тобі ця сорочка?!.. І сама не розумію чому вона мені так подобалася.. Це через те ,що вона чорна чи через те ,що я любила носити її на голе тіло поки ти спав в моєму ліжку. А взагалі це вже не має суті. Тому я думаю ти не проти якщо я відріжу ножем їй ґудзики. Та й взагалі давай її спалимо! Чи може… Ні!! Я все таки хочу востаннє поносити її.

Вибачай,сьогодні від тебе жодної користі,тому я не буду одягати її на голе тіло.

Отож,на чому ми там зупинилися , ах да.. На грудях. Хе-хе.. нєє.. ти не усміхайся.. ти мене не зрозумів.. не на мої,а твоїх. Он бачиш на підлозі в лівому кутку стоїть баночка. Це кислота.. Я думала вилити її на тебе.. Але зарас мені здається цього мало.. Ми трішки перепишемо сценарій. Я наллю кислоти на ніж, а тоді вже почну „ніжну” розправу з тобою.

Давай напишемо ножем на твоїх грудях всі слова кохання які ти мені казав!Давай!!.. згадаємо минуле.

„Моя кохана Я тебе люблю. Ти моя єдина,найкраща у світі кицюнька. ” зарас продовжимо,зачекай.. Я просто не можу не втриматись ,щоб не спробувати твоєї крові..

МмМм.. Знаєш .. тепла.. солонувата.. Да… солона від брехні твоєї,якою ти вже весь просяк. Продовжимо?!...

„.. я люблю тільки тебе одну. Люблю кожну клітинку твого тіла. Я ладен життя своє віддати аби ти була зі мною.” Ну от тепер ми це і перевіримо.. Да коханий?!...

„Ми будемо завжди разом. Я зроблю тебе найщасливішою людиною .” Що да,то да.. Щасливою ти мене зробив на всі 100%. Але найщасливіша я все таки в Цю мить. Коли я бачу як ти намагаєшся стримати будь-які емоції які б показали ,як тобі зарас боляче. Але головне не це! Головне те,що ти постійно вигравав битви,але війну ,то виграла я.

Ти знаєш,я б могла тут писати зарас ще дуже багато чого ,що ти мені казав. Адже я всі твої слова пам’ятаю .

Знаєш коли було найбольніше?!..Коли я зрозуміла,що мене обманюють!!!!! ТИ!! ТИ!!.. людина якій я вірила! Якій подарувала найдорогоцінніше,свою надію. . . яку ти сховав за 7 замками у себе в серці. Я її заберу! Ти не хвилюйся.. Але це вже мені вирішувати як я це зроблю!! Цікаво послухати ритм твого великого серця в останні секунди твого життя. Страшно?!.. То й добре!!

Дам тобі свій подарунок у далеку подорож. Поцілую тебе востаннє. Мені буде не вистачати цих солодких поцілунків.

Люблю… Вибач…

Газета „ Факти” :

„13.05.2005

….було знайдене тіло юнака 19 років , вбитого 17 літньою дівчиною. Причиною смерті став ножовий удар в груди хлопця. Тіло було позбавлене серця, яке дівчина вирізала ще за життя. На тілі хлопчини було знайдено багато вирізаних ножем слів,признань у коханні. Труп дівчини було знайдене на вулиці. Вона викинулася з вікна 15-поверхового будинку. У руці дівчини було знайдене серце хлопця. В сусідній квартирі цього ж будинку було знайдено ще один труп молодої дівчини 22 років – на тілі 22 колоті ножові рани, дівчина стекла кров’ю…”